Сідає вечір золотавий

У присмерк голубих вогнів,

Я, Вас, запрошую на каву

На спогад дня, що відшумів.

Ми з вами сядемо за столик;

Наллєм напою, що пашить,

І поведем про те розмову,

Як далі в цьому світі жить.

Коли усе навколо й всюди,

В калюжі бруду й темноти,

Коли зовсім забули люди,

Ціну кохання й доброти.

Я, Вам, відкрию таємницю,

Як закохатись на віки,

І де знайти свою жар - птицю,

Яку віщують вам зірки.

Тож крізь усі буденні справи,

Що нас тривожать, нам болять,

Я вас запрошую на каву,

Щоб всі тривоги розігнать.